ІНТЕРАКТИВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ В СТАРШОКЛАСНИКІВ КОМУНІКАТИВНИХ І МОВНИХ УМІНЬ

ІНТЕРАКТИВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ В СТАРШОКЛАСНИКІВ КОМУНІКАТИВНИХ І МОВНИХ УМІНЬ

                                     

 

                                                             

ЗМІСТ

ВСТУП                                                                                                                

РОЗДІЛ 1. ПІДГОТОВКА МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ ВИПУСКНИКА                   

1.1. Основні вимоги до формування мовної особистості

старшокласника                                                                                         

1.2.Особливості узагальнення і систематизації найважливіших

відомостей з мови                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  

1.3.Поглиблення і систематизація знань, умінь і навичок з

культури мовлення, стилістики і риторики                                           

1.4.Форми занять з мови у 10-11 (12) класах                                        

РОЗДІЛ 2.  ЗАСТОСУВАННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ ЯК ОДНОГО ІЗ ЗАСОБІВ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНИХ І МОВНИХ УМІНЬ СТАРШОКЛАСНИКІВ

2.1. Що таке “інтеракція” і навіщо вона потрібна у навчанні               

2.2. Інтерактивні технології кооперативного навчання                         

2.3. Технології колективно-групового навчання                                    

2.4. Технології ситуативного моделювання                                            

2.5. Технології опрацювання дискусійних питань                                 

2.6. Структура і методика інтерактивного уроку                                   

ВИСНОВКИ                                                                                                    

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ                                                                              

ДОДАТКИ                                                                                                       

ВСТУП

Повноцінними є тільки ті

знання, які дитина здобула

власною активністю.

Йоганн Песталоцці

Початок ХХІ століття – це час визначення стратегічних орієнтирів, народження нової якості життя. Сучасні суспільно-економічні відносини змушують людину виявляти активну життєтворчість, мобільність, самостійність. Наразі мова йде про постійне самовдосконалення особистості, яка може керувати швидкозмінюваними процесами в навколишньому середовищі, а не залежати від них, адже вперше в історії людства покоління ідей і речей змінюються в часі швидше, ніж покоління людей.

Якість освіти визначається як національний пріоритет і передумова національної безпеки держави, додержання міжнародних норм і вимог законодавства країни щодо реалізації права громадян на освіту .

Сьогодні йдеться про формування людини, здатної приймати відповідальні рішення, критично мислити, творчо вирішувати проблеми, самореалізовуватися – одним словом, компетентної особистості.

Життєва компетентність учня - це запорука його успішного входження в систему соціальних, економічних, політичних та культурних відносин.

Інтеграційні процеси у світі зумовлюють взаємопроникнення культур, мов різних націй. В епоху масового поширення спілкування через електронні носії відбувається, на жаль, знецінення безпосереднього «живого» спілкування. Отже, вважаємо, що формуванню комунікативної компетентності особистості слід приділяти чільну увагу.

Компетентнісне ставлення особистості до життя означає потребу в самопізнанні, саморегуляції в різних видах творчої діяльності, уміння об’єктивно й адекватно вирішувати життєві проблеми.

Комунікативна компетентність – це складова життєвої компетентності, і за визначенням І.Г.Єрмакової та Д.О.Пузікова, «включає сукупність здатностей, пов’язаних з ефективним спілкуванням, а саме: володіння рідною та іноземними мовами, вміння та навички, пов’язані із застосуванням засобів комунікації, наявність умінь, пов’язаних із розумінням психологічних особливостей спілкування, здатність та готовність до реалізації навичок уникнення та розв’язання конфліктів, володіння навичками самопрезентації» [1; С.35].

В основі сучасної дидактичної функції вчителя лежить діалог, який має спонукати учнів до співпраці з наставником, активізувати їхню творчо-пошукову діяльність, самоосвіту тощо.

У роботі керуємося науково-теоретичним досвідом з даної проблеми І.Г.Єрмакова, Д.О.Пузікова, Г.М.Несен, І.В.Родигіної, Л.В.Сохань (компетентісний підхід до навчання), О.І.Пометун, Л.І.Пироженко (інтерактивні технології), А.С.Бєлкіна (технологія «Створення ситуації успіху»), В.В.Андрієвської, Г.О.Балла (діалогічний підхід в освіті), О.М.Пєхоти, Т.В.Гришиної (освітні технології), Ю.В.Васькова, В.Д.Шарко (педагогічні теорії, технології тощо) тощо.

Не раз звертався до питань формування мовної культури молоді В.О.Сухомлинський. Він говорив молодим: «Батьківщина – це твоє рідне слово. Знай, бережи, збагачуй велике духовне надбання свого народу – рідну українську мову. Це – мова великого народу, великої культури. Українською мовою написані невмирущі твори Котляревського і Шевченка, Франка і Лесі Українки, Нечуя-Левицького і Коцюбинського. Українська мова живе в прекрасних піснях твого народу» [16: С.34].

Проблема формування й розвитку мовленнєво-комунікативних умінь учнів не нова. Її дослідженням займалися О.Біляєв, Л Скуратівський, Г.Шелехова, М.Пентилюк, Т.Ладиженська, Г.Михайловська, С Омельчук. Учені обстоюють думку про єдність і безперервне формування мовної і мовленнєвої компетенції школярів.

Сьогодні недостатньо орієнтувати своїх вихованців на засвоєння мови як системи і вважати, що знання з фонетики, лексикології, граматики є гарантією високого рівня мовленнєво-комунікативних умінь. Тому перед собою ставимо такі завдання:

·        реалізувати вимоги мовленнєвої змістової лінії в єдності чотирьох її складових – слухання, читання, говоріння і письма;

·        виробляти позитивне ставлення до мовленнєвої діяльності, що передбачає проведення нетрадиційних уроків, уроків на текстовій основі;

·        створити систему вправ і завдань, які б впливали на формування мовленнєво-комунікативних умінь і привчали до пошуку, творчості;

·        орієнтувати на складання зв’язних висловлювань, на власне текстотворення.

У Концепції мовної освіти 12-річної школи відповідно до мети й пріоритетів, принципів визначення предмета мовної освіти однією із змістових ліній є комунікативна. Вона визначає зміст роботи вчителя щодо «формування в учнів умінь самостійно створювати усні й письмові висловлювання різних жанрів і стилів, які необхідні в період навчання, в процесі майбутньої діяльності та просто в життєвому спілкуванні» [4;С.76-80]

Модернізація навчально-виховного процесу на сучасному етапі сприяє формуванню та розвитку творчої особистості, спроможної повноцінно реалізуватись в житті. Одним із кроків підвищення ефективності уроку рідної мови є впровадження разом із традиційними методами навчання інтерактивних технологій навчання. Ефективними вважають уроки української мови з використання інтерактивних технологій навчання, які активізують процес особистісно-зорієнтованого навчання й унеможливлюють домінування одного учасника навчального процесу над іншим.

 РОЗДІЛ 1. ПІДГОТОВКА МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ ВИПУСКНИКА

1.1. Основні вимоги до формування мовної особистості старшокласника

Одне з найважливіших завдань учителя української мови полягає в підготовці мовної особистості випускника. У методичній науці це поняття широко використову­ється останнім часом у зв'язку з розробкою комунікативного підходу до навчання мови. Мовною особистістю називають людину, яка виявляє високий рівень мовної і мовленнєвої компетенції, шанує, любить і береже рідну мову, людину, здатну репрезентувати себе в суспільстві засобами мови.

Таким чином, мовна особистість повинна володіти рядом компетенцій:

     Мовна компетенція: знання мови (мовних одиниць, їх виражальних можли­востей); володіння мовними уміннями й навичками.

Мовленнєва компетенція: уміння використовувати мовні засоби, адекватні меті спілкування - тобто володіння мовленнєвими уміннями й навичками.

Предметна компетенція: уміння відтворювати в свідомості картину світу -предмети, явища й взаємозв'язок між ними на основі активного володіння загальною лексикою.

Прагматична компетенція: здатність до здійснення мовленнєвої діяльності, зумовленої комунікативною метою, до свідомого вибору необхідних форм, типів мовлення, врахування ознак функціонально-стильових різновидів мовлення (опису, роздуму, розповіді).

Комунікативна компетенція: у широкому розумінні уміння спілкуватися з метою обмін) інформацією; спрямована на вирішення таких основних завдань:

·                   ефективно отримувати інформацію;

·                   ефективно передавати інформацію;

·                   досягати поставленої мети шляхом переконання співрозмовника й спонукання його до дії;

·                   отримувати додаткову інформацію про співрозмовника (на основі знань про об'єктивні закономірності функціонування мови в суспільстві з метою визначен­ня рівня соціально-культурного розвитку людини, її соціального статусу, на основі умінь розрізняти відтінки інформації й голосу співрозмовника, щоб оцінити його емоційний стан; та умінь інтерпретувати зміст його висловлювань і зрозуміти можливий підтекст);

·                   здійснювати позитивну саморепрезентацію - тобто справляти приємне вражен­ня на співрозмовника або читача на основі володіння культурою мовлення.

Етнокультурологічна компетенція забезпечує формування національно-мовної картини світу, оволодіння національне маркованими мовними одиницями, українським мовленнєвим етикетом.

Соціокультурна компетенція - сукупність знань, пов'язаних з національною та світовою культурою, сформовані уміння узгоджувати із засвоєними етичними, естетичними та іншими цінностями власну мовленнєву й життєтворчу діяльність.

Важливою особливістю мовної особистості є її постійний інтелектуальний розвиток, розвиток психічних процесів: пам'яті зорової та слухової, мислення - абстрактного (понятійного) й образного (художнього), спостереження, уяви - репродуктивної (відтворювальної) й творчої.

Мовну особистість характеризує духовне багатство та здатність берегти й розвивати мовні традиції національного мовленнєвого етикету.

Як відомо з психологічних досліджень, головною ознакою особистості є наявність свідомості й самосвідомості. З цього випливає, що провідною ознакою мовної особистості є мовна свідомість і мовна самосвідомість. Метою вивчення української  мови в школі має стати формування національно свідомої мовної особистості означає не тільки засвоєння випускниками школи корпусу лінгвістичних знань, формування умінь і навичок, але й формування в них національно-свідомого ставлення  до мови, що виражається в прагненні та вмінні мовців спілкуватися українською мовою в різноманітних життєвих ситуаціях, відповідальному ставленні до власного мовлення, постійній, наполегливій роботі над його вдосконаленням, відстоюванні пріоритету української мови у державі. До важливих засобів формування національної свідомості учнів належать народна творчість, класичні твори української літератури, мистецтво, власне українська лексика, асоціоніми-символи та ін. Це зумовлює введення в навчально-виховний процес відповідного дидактичного матеріалу, завдяки якому на уроках української мови формується той особливий емоційний стан, який багато в чому визначає саму людину як особистість, спрямовує її інтелектуальний розвиток.

1.2.Особливості узагальнення і систематизації найважливіших відомостей з мови

Зміст шкільного курсу української мови визначається двома чинниками: метою навчання і предметом вивчення. Мета навчання української мови в старших класах полягає в розвиткові інтелектуально-креативних здібностей випускників, форму­ванні навичок самостійної навчальної діяльності, що закладають грунт для розвитку мовної особистості, здатної до самоосвіти. Предметом вивчення є українська літературна мова в ЇЇ реальному функціонуванні в різноманітних етно- й соціо­лінгвістичних умовах як складова багаторівневої системи, що постійно розвивається, удосконалюється, є об'єктом пізнання й засобом оволодіння іншими предметам». Звичайно, змістова частина української мови як навчального предмета має бути достатньою для всіх типів середніх навчальних закладів України, щоб забезпечити готовність випускників до подальшого навчання, самоосвіти, активної участі в громадському, виробничому, культурному житті держави.

Відповідно до Державного стандарту базової і повної середньої освіти провідними завданнями навчання української мови в старшій школі є формування мотивації до вивчення мови та літератури; пізнання через мову історії, культури народу, естетичних та моральних цінностей; формування духовного світу учнів, світоглядних уявлень загальнолюдських ціннісних орієнтирів; вироблення вмінь орієнтуватися в потоці різноманітної інформації, знаходити, сприймати, аналізувати, оцінювати, застосовувати на практиці відомості, одержані в словесній чи іншій формі; розвиток умінь вільно спілкуватися у різних ситуаціях, формулювати й висловлювати власну думку, розуміти інших людей, знаходити спільну мову з ними; подальший розвиток базових лексичних, граматичних, стилістичних, орфоепічних, правописних умінь і навичок на основі узагальнення й поглиблення знань учнів про мову як суспільне явище; удосконалення навичок самостійної начальної діяльності, розвиток інтелектуальних, творчих здібностей учнів. Визначені завдання реалізуються через мовленнєву, мовну, соціокультурну, діяльнісну (стратегічну) змістову лінії.

Провідним напрямком навчання в старших класах стає узагальнення й система­тизація найважливіших відомостей з мови, засвоєних в основній школі (5-9 кл.) з урахуванням їх комунікативної значущості.

Важливе значення має відбір мовних відомостей, що забезпечували б ефек­тивність навчання української мови. Мовна змістова лінія повинна бути не просто сукупністю роздрібнених теоретичних відомостей, а систематизованим викладом структурно-семантичної теорії з урахуванням внутрішньорівневих, міжрівневих і міжпредметних зв'язків. Таким чином, провідними постають семантичний і функціональний аспекти, що передбачають посилення уваги до значення й функції мовних одиниць у мовленні.

Так, на відміну від середньої ланки в старших класах під час повторення й узагаль­нення відомостей з фонетики, завдання ускладнюється й полягає в удосконаленні знань учнів про звукову систему української мови, опануванні методично адаптованих відомостей з фоностилістики, необхідних для правильної побудови власних висловлю­вань усіх стилів мовлення, а також у формуванні стійких фонетико-орфоепічних умінь і навичок, до яких належать розуміння всіх звуків під час аудіювання, правильну вимову звуків у мовленнєвому потоці, нормативне наголошення слів і словоформ, комунікативне доречне інтонаційно-ритмічне оформлення мовлення.

З метою формування культури мовлення учнів звертається увага на засоби милозвучності української мови — чергування окремих голосних і приголосних звуків, спрощення у групах приголосних, використання паралельних форм слів тощо.

Робота, спрямована на усунення орфоепічних помилок, здійснюється шляхом свідомого засвоєння літературної норми, використання артикуляційно-зіставних і аналітико-синтетичних прийомів, зокрема, прийому фонетичного аудіювання, прийому наслідування зразка, показу смислорозрізнювальної ролі звуків тощо. Систематичне розосереджене застосування орфоепічних вправ на уроках української мови сприяє формуванню в учнів культури усного мовлення.

При вивченні української мови важлива роль відводиться роботі над засвоєнням її лексичного багатства.

Для реалізації мети й завдань навчання лексики необхідно знати й обов'язково брати до уваги основні тенденції розвитку сучасної лексичної системи з урахуванням останніх змін, передусім таких, як відкритість, динамізм, складність структури, нерівномірність і різні темпи розвитку окремих її шарів. Усі ці якості створюють певні труднощі у засвоєнні лексики, головною з яких є великий обсяг словникової складу та його постійний рух.

Треба враховувати, що словниковий склад української мови значно збільшився. Актуалізувалася лексика, що в словниках радянського періоду мала примітку застаріле або діалектне, наприклад, біржа, гімназія, губернатор, гувернантка, обряс тощо. Ця лексика є важливою з методичної точки зору, оскільки більшість слів з пасивного словника перейшли до активного, тобто стали комунікативно значущими. У зв'язку з цим учні повинні знати, що в словниках радянського періоду ці лексеми мали примітки на зразок: "заст.", "арх.", "діал", а також супроводжувалися комен­тарями "до 1917 року", "у капіталістичних країнах", "у віруючих" тощо, які сьогодні не відповідають дійсності і створюють труднощі для учнів.

Отже, необхідно допомогти старшокласникам правильно працювати зі словника­ми, грамотно здійснювати інформаційний пошук. Учням буде корисно дізнатися, що сучасна лексикографія активно використовує можливості комп'ютерної техніки.

Особливої уваги з боку словесника вимагає збагачення словника учнів власне українською лексикою, словами, що витворилися в українській мові й були засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах українського народу. Вони складають основу української лексики й формують національні ознаки мови: будинок, бондар, громада, жоржина, красень, лелека, мереживо тощо. На це спрямовує й чинна програма. Оскільки українська мова, що функціонує в країні і, зокрема в школі. І досі багато в чому залишається препарованою, "узгодженою" з російською, значною мірою втрачається її самобутність і привабливість. Обмеження у вжитку власне української лексики, української фразеології, заміна їх російськими відповідниками, міжмовна уніфікація не дають змогу репрезентувати державну мову в усьому і розмаїтті та багатстві барв. Відтак важливе значення матиме залучення до занять мови, крім наявного в підручниках, текстового (мовного) матеріалу, що містить власне українську лексику і фразеологію, властиві гарній мові і такому ж мовленню граматичні форми і синтаксичні конструкції. Знайомство учнів із власне українською лексикою повинно ґрунтуватися передусім на позалінгвальному принципі, який відображає розвивально-виховний характер словникової роботи. У результаті систематичної копіткої роботи в активному словнику учнів мають з'явитися такі слова, як берегиня, варто, водограй, майдан, часопис, ґречний тощо. Для цього використовуються різні види вправ, переважно на текстовій основі.

Помітним потоком вливаються в повсякденне життя слова іншомовного походження. Основними причинами запозичень є необхідність найменування нового предмета та поняття: банкомат, сканер, дискета, принтер, пейджер, модем тощо: сприйняття іншомовного слова як більш престижного: ексклюзивний, бутик, візажист. офіс, імідж, супермаркет тощо; потреба у використанні евфемізмів: канцерогени: необхідність спеціалізації понять: експорт, імпорт тощо.

Переважна більшість запозичень потрапила в українську мову з англійської. Основними сферами запозичень є ринкова економіка - бізнес, економіка, фінанси'. політика - брифінг, спікер, істеблішмент, рейтинг, саміт тощо; масова культура, розваги, відпочинок - шоу, ді-джей, ремікс, кліп, хіт, фан тощо; оргтехніка -картридж,, монітор, мультимедіа, файл, інтернет тощо. Це відкриває можливості для інтеграції знань учнів з української та англійської мов.

Вимагають особливої уваги інновації, що з'явилися в мові внаслідок різнома­нітних семантичних перетворень, зокрема - переосмислення. Мовознавці вважають  переосмислення одним із джерел збагачення словникового складу української мови.

Необхідно показати учням, що в процесі переосмислення можуть брати участь  лексичні одиниці будь-якого шару. Наприклад, іменник дах останнім часом став  використовуватися в значенні "чиєсь заступництво"; дієслово" схуднути" розвинуло і значення "девальвуватися". При цьому слід наголосити, що в сучасній українській мові семантичні перетворення пов'язані з розширенням стилістичної дифузії,  розхитуванням мовної норми.

Практичну спрямованість має узагальнення й систематизація відомостей з  морфології. Оскільки в середній ланці учні познайомилися з системою частин мови, їхніми ознаками й категоріями, у них сформовані навички вживання частин мови в різних стилях мовлення. Таким чином, наявний ґрунт для введення в старших класах нового аспекту — вивчення частин мови з точки зору їх функцій у різних умовах спілкування, а також формування умінь і навичок комунікативне виправдано використовувати мовні засоби в мовленні.

Учням корисно дізнатися, що різні частини мови можуть надавати текстові різного стилістичного забарвлення, що залежить від значення кожної частини мови, особливостей її форм та емоційно-експресивних відтінків. Головна функція частин мови в тексті - комунікативна, однак вони можуть виконувати й додаткову, стилістичну функцію, бо служать виражальними засобами мови. Учні повинні знати морфологічні синоніми, що розрізняються засобами граматичного вираження й стилістичним ужи­ванням, стилістичну функцію самостійних і службових частин мови. Синтез вивчення граматичної теорії й удосконалення культури мовлення старшокласників можливий за допомогою мовленнєвих вправ, у процесі виконання яких реалізується комплексний підхід до аналізу мовних засобів, здійснюється взаємозв'язок роботи з повторення граматики з мовленнєвим розвитком учнів. До таких вправ належать:

·        вправи на осмислення виражального мовленнєвого потенціалу морфологічних одиниць;

·        вправи, що передбачають висунення гіпотез про комунікативний намір автора при виборі варіанта мовного вираження у випадках можливої лексичної й граматичної синонімії;

·        обґрунтування доречності використання певних морфологічних одиниць у тексті;

·        аналіз тексту.

Учителеві доводиться ураховувати зв'язки морфології з орфографією, лексико­логією, синтаксисом, стилістикою, риторикою. Важливо не зупинитися на формаль­ному показові різних частин мови, а висвітлити їхні виражальні можливості, що визначають використання різних частин мови в певних стилях мовлення.

Узагальнення і систематизація відомостей з синтаксису в 11 класі також має практичну спрямованість. Опанування учнями синтаксичних відомостей у 8-9 класах дає змогу для формування умінь і навичок уживання різноманітних синтаксичних конструкцій у власному мовленні, ураховуючи їх виражальні можливості, що визначає стильову закріпленість цих конструкцій.

Учні повинні оволодіти засобами експресивного й емоційного, книжного й розмовного синтаксису й навчитися вдало використовувати синтаксичні засоби в контексті.

1.3.Поглиблення і систематизація знань, умінь і навичок з культури мовлення, стилістики і риторики

З метою формування в учнів умінь уважно, стилістично диференційовано підходити до вибору мовленнєвих засобів, вироблення у старшокласників мовного чуття пошани до правильного нормативного українського мовлення, нетерпимості до псування мови програмою передбачено повторення й поглиблення основних відомості зі стилістики - поняття про мову й мовлення, функціональні стилі мовлення.

Важливо детальніше ознайомити учнів зі стилем науки: реферат, стаття тощо системою виражальних засобів наукового стилю, зумовлених метою пізнав комунікативного процесу, - якнайточніше передавати думки. Ця робота н, особливої значущості для старшокласників, які орієнтуються на продовження освіти у вищих навчальних закладах, де їм доведеться опрацьовувати значну кількість текстів наукового стилю (статей у фахових виданнях, підручників, монографій тощо).

Набуває особливої значущості ознайомлення учнів з жанрами ділового мовлення: дорученням, протоколом, розпискою тощо. Ділова сфера - одна з основних життєво необхідних галузей діяльності людства. Саме за допомогою ділових паперів, документів, листів встановлюються офіційні, службові, ділові, партнерські контакти між закладами, підприємствами, установами, державами, а також налагоджуються приватні стосунки між людьми.

Проте, як засвідчує практика, написання ділових паперів на уроках мови іноді характеризується фрагментарністю, відсутністю належної підготовчої роботи. Навчи­тися ділового спілкування - процес складний і довготривалий. Більшість людей  визначають мовні знання як необхідність навчитися правильно говорити й писати. Однак не всі уявляють, що поняття правильності й чистоти мовлення, крім інших складових включає стилістичний відбір мовних одиниць. Адже, будуючи висловлювання в тому чи іншому стилі, мовець повинен вибрати ті мовні засоби, які найкраще забезпечать функціональне призначення й стильову структуру цього висловлювання. Курс української мови в старших класах повинен підвищити рівень комунікативних умінь необхідних для ділового спілкування, навичок роботи з діловими паперами.

Формуванню стійких умінь добирати відповідно до офіційно-ділового стилю потрібні мовні засоби при створенні висловлювань сприяють стилістичні вправи.

На уроках української мови старшокласники вчаться враховувати особливості мовних засобів у різних стилях мовлення, стилістично диференціювати усне й писемне мовлення, дотримуватися стилістичних норм, уважно ставитися до вибору слова. Тексти офіційно-ділового стилю систематично використовуються в якості дидактичного матеріалу з метою формування в учнів умінь і навичок спілкування українською мовою в професійно-діловій сфері.

Крім офіційно-ділового стилю, важливо глибше ознайомити старшокласників з одним із найдієвіших, широковживаних з-поміж інших стилів - публіцистичний. Його завданням є агітація, активний вплив на читача й слухача. Щоб учні могли вільно орієнтуватися в сучасному інформаційному просторі, потрібно навчити їх сприймати й аналізувати тексти публіцистичного стилю, логічно, зрозуміло, докладно конструю­вати власні висловлювання, здійснювати стилістичний відбір відповідних мовних засобів. Необхідно удосконалювати технологію опрацювання періодики, добирати матеріали, що спонукали б учнів до висловлювання власного погляду, коментування тієї чи іншої події. Яку б професію не обрав випускник, йому необхідно вміти викласти в газетному жанрі свій досвід, критичні зауваження тощо. Проте якщо дати школяреві необхідні практичні навички, то не лише в шкільні роки, а й у майбутньому, у самостійному житті він зможе не раз узятися за перо позаштатного кореспондента в інтересах справи, суспільства, держави. Цьому сприяють вправи на зразок:

•    Проаналізуйте газету, яку ви постійно читаєте. Визначте, які види інформації зустрічаються в ній найчастіше. Які з них вам подобаються? Чому?

•    Разом зі створеною редколегією (групою однокласників) доберіть заголовок власної газети (засновником якої є асоціація інженерів, економістів, лікарів тощо - залежно від профілю класу). Визначте тематичні напрями рубрик, їх назви, жанри, що будуть використані в газеті.

•    Підготуйте рекламу будь-якого товару, послуги й проаналізуйте її.

Важливо, щоб уривки з газетних статей пропонувалися учням для спостережень над мовою, аудіювання, читання, перекладу тощо, оскільки дидактичний матеріал у вигляді текстів різних стилів, типів і жанрів мовлення дає змогу визначити стилістико-граматичні функції мовних одиниць, забезпечує практичну спрямованість засвоєння теоретичних відомостей з мови.

Особливу роль у вихованні, розвиткові сучасних старшокласників мають тексти художнього стилю, що мають значний дидактико-виховний потенціал.

Як відомо, для художнього мовлення в цілому характерний особливий, образний спосіб висловлювання думок, а отже, художньому тексту притаманна особлива, бага­торівнева організація. Літературно-художній твір виступає як система словесних художніх образів. Набуття учнями навичок аналітичного читання художньої літератури є показником високого рівня оволодіння мовою.

Системне використання текстового матеріалу знайомить учнів із характерними особливостями зв'язку висловлювання й готує для глибокого розуміння класичних і створення власних текстів. Саме в процесі роботи з текстом формуються мовна, комунікативна, соціокультурна компетенції учнів, розвивається їхня емоційна сфера, відбувається духовне збагачення.

Уроки української мови дають можливість інтегрувати отриману пізнавальну інформацію, спонукають учнів і вчителів до спільної творчої діяльності. Джерело розвитку інтересу до вивчення української мови можуть стати міжпредметні зв'язки в навчанні, особливо зв'язки мови з літературою, історією, географією, образотвор­чим мистецтвом, музикою.

Виняткове значення для учнів старших класів має подальше ознайомлення з розмовним стилем, оскільки він забезпечує спілкування всіх громадян суспільства, надає допомогу всім верствам українського етносу в їхніх щоденних життєвих потребах. "Стилістика й риторика використовують розмовний стиль як тло, на якому вибудовують високі, офіційні, урочисті промови, а також окремі елементи цього стилю як засоби досягнення ефекту фамільярності". Це зумовлює введення в навчальний процес стилістичних вправ, наприклад:

• На які особливості усного мовлення вказують сполучення:

Говорить як по писаному; говорить - заснути можна; говорить по-книжному; говорить по-газетному.

•    Як ви гадаєте, чи змінилося співвідношення усного й писемного мовлення з появою комп'ютера, мобільного телефону, Інтернету? Який висновок з цього випливає?

•    Запишіть подані речення відповідно до норм української літературної мови. Визначте в чому полягають особливості побутового розмовного мовлення.

Скоро випускний (потім вступні) жах! 2. У дівчини температура. 3. Мені від головного болю. 4. У серпні вже треба купувати зимові. 5. Ми позичили на комп'ютер. 6. Зараз модно без рукавів. 7. Завтра одягну нове.

Своєрідність опрацювання відомостей зі стилістики полягає в тому, що вона здійснюється як на спеціальних уроках, так і розосереджено під час вивчення інших тем. Завдання вчителя-словесника полягає в тому, щоб на основі лінгвістичного мінімуму та правильно дібраного дидактичного матеріалу домогтися ефективні І формування стійких стилістичних умінь і навичок.

Важливо, щоб цій роботі підпорядковувалася система стилістичних вправ, яка передбачає визначення стилю та його специфічних ознак, з'ясування стилістичних особливостей мовних категорій певного тексту, редагування усного й письмового висловлювання з метою його удосконалення, конструювання власного текст певного стилю й жанру тощо. З метою компенсації недоліків мовленнєвої підготовки старшокласників до програми введено елементи практичної риторики, спрямовані на удосконалення усного мовлення учнів: умінь публічного доведення власних думок, підготовки виступу, добору ефективних мовних засобів, умінь налагоджувати контакт з аудиторією, брати участь у диспутах, суперечках. Засвоєння учнями елементів практичної риторики сприятиме їхній соціальній адаптації.

Уведення риторичних відомостей сприятиме формуванню мовленнєвої поведінки випускника. Особлива увага звертається майстерності виступу, бесіди й суперечки, значення яких велике для будь-якої людини, яку б професію вона не обрана. Прикладним спрямуванням визначається тема "Підготовка виступу: вибір теми, мета виступу", її вивчення передбачає аналіз складових підготовки (самоосвіта, оволодіння технікою мовлення, культурою усного й писемного мовлення, критичний аналіз виступів), підготовки до конкретного виступу (визначення теми, її назва, формулювання мети, добір матеріалу, відпрацювання необхідних навичок, вивчення дібраної літератури, усвідомлення й записування прочитаного, вироблення власної позиції), види підготовки до публічного виступу (із записом, без запису тексту виступу), виступи з опорою на текст, без записів і експромтом. Беремо до уваги способи викладу матеріалу - індуктивний, дедуктивний, концентричний, метод аналізу, закони логіки, складові композиції виступу.

Основну увагу на уроках словесники приділяють формуванню в учнів умінь і навичок добирати літературу, що стосується визначеної проблеми; реферувати прочитане, складати конспект, план висловлювання; правильно володіти голосом, доречно використовувати невербальні засоби - жести, міміку; користуватися роз­маїттям виражальних мовних засобів; установлювати контакт з аудиторією; ана­лізувати усний і писемний риторичний текст; об'єктивно оцінювати виступи; аргу­ментовано доводити свою думку, переконувати, викликати бажання висловитися, брати участь у дискусіях, диспутах; моделювати ситуації спілкування, послідовно дотримуватися правил ділової гри, переконливо виконувати обрану роль.

1.4.Форми занять з мови у 10-11(12) класах

Основною формою навчання в старших класах був і залишається урок, отже, йому належить провідна роль у підвищенні результативності навчання, розвитку й виховання учнів. Урок - це інструмент виховання й розвитку особистості. Якої б модифікації не зазнавала його структура, урок є стрижнем, навколо якого розта­шовуються інші форми навчальних занять незалежно від типу школи.

Методику проведення уроку української мови висвітлено в дослідженнях О.Біляєва, Т.Донченко, С.Карамана, І.Олійника, М.Пентилюк, КПлиско, О.Савчепко, В.Сухомлинського, О.Хорошковської, С.Чавдароватаін. Значний внесок у вивчення проблеми сучасного уроку мови в старших класах зроблено вітчизняними методистами О.Біляєвим, АТалетовою, Н.Голуб, Л.Забаштою, С.Караманом, Г.Шелеховою та ін.

Звичайно, урок української мови в старших класах має ряд особливостей, що визначаються метою й завданнями вивчення української мови, особливостями контингенту учнів, змістом навчання, системою методів і прийомів, кількістю годин, відведених на опанування учнями українською мовою, використанням засобів навчання, а також місцем знаходження школи (сільська чи міська, школа з росій­ською чи українською мовою навчання) тощо. Особливості уроків української мови зумовлено змістом і технологією навчання.

Найбільш поширеними є уроки узагальнення й систематизації вивченого, повторення теми або розділу, хоч використовують усі інші типи, що зумовлено спрямованістю курсу мови на завершальному етапі його засвоєння - удосконалювати основні мовні й мовленнєві уміння й навички учнів. Характер опрацьованого матеріалу, наявність у школярів опорних знань, набутих у попередніх класах. визначають специфіку таких занять, які будуть ефективними й підтримуватимуть інтерес до предмета за умов використання оптимального варіанта структури уроку. науково обґрунтованої організації його змісту, правильного добору методів і прийомів роботи, засобів організації пізнавальної діяльності, системи завдань і вправ, що сприяють поглибленню знань учнів, удосконаленню їхніх умінь і навичок:

Психологи й лінгводидакти О.Біляєв, Т.Донченко, І.Зимня, С.Караман, К.Плиско та ін. в організації уроків названого типу радять головну увагу звертати на розвиток розумових здібностей учнів, що лежать в основі вмінь класифікувати мовні факти. абстрагувати й конкретизувати засвоювані поняття, систематизувати знання.

Для раціональної організації навчання, особливо в старших класах, ураховуючи обсяг навчального матеріалу, його об'єктивну складність, малу кількість годин лише традиційних уроків усіх типів часто не вистачає. Тому урок, як і вся система навчання мови, останнім часом зазнає істотних змін. Інноваційні процеси, що відбуваються сьогодні в освіті, спричиняють виникнення нових підходів до організації й проведення уроку української мови. У шкільній практиці з'являються нетрадиційні, або нестан­дартні уроки, що найчастіше проводяться саме в старших класах..

 РОЗДІЛ 2.  ЗАСТОСУВАННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ ЯК ОДНОГО ІЗ ЗАСОБІВ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНИХ І МОВНИХ УМІНЬ СТАРШОКЛАСНИКІВ

2.1. Що таке “інтеракція” і навіщо вона потрібна у навчанні

Передових педагогів всіх часів об'єднувало бажання і вміння працювати, аналізувати результати своєї роботи, своїми індивідуальними якостями впливати на становлення учнів, як творчо мислячих, високоморальних, соціально адаптованих особистостей.

Сьогодні педагогіка співробітництва найбільш відповідає принципам гуманізації та демократизації освіти, активізації пізнавальної діяльності, забезпечує партнерську діяльність вчителя і учнів, спрямовану на розв'язання системи суспільно та особистісно найважливіших навчальних і життєвих проблем. При такому підході учень є співавтором уроку, основна ж стратегія вчителя полягає у виявленні його індивідуальних здібностей і нахилів та створення сприятливих умов для подальшого їх розвитку.

У досягненні цієї мети дуже допомагає впровадження інтерактивних технологій навчання.

Перш ніж перейти до грунтового розгляду інтерактивних навчальних технологій та інтерактивного уроку спробуємо з'ясувати загальну суть інтерактивного навчання і порівняємо його із загальновідомими, традиційними підходами до навчання. Виходячи з мети, яку ми поставили перед собою, скористаємося підходами, запропонованими Я. Голантом ще в 60-х рр. ХХ ст., і охарактеризуємо три основні моделі навчання, що існують у сучасній школі. Я Голант виділяв активну та пасивну моделі навчання залежно від учнів у навчальній діяльності. Зрозуміло, що термін “пасивна” є умовним, оскільки будь-який спосіб навчання обов'язково передбачає певний рівень пізнавальної активності суб'єкта - учня, інакше досягнення результату, навіть мінімального, неможливе. У такій класифікації Я. Голант скоріше використовував “пасивність” як визначення низького рівня активності учнів, переважно репродуктивної діяльності за майже повної відсутності самостійності і творчості.

До цієї класифікації додамо інтерактивне навчання як певний різновид активного, який має свої закономірності і особливості.

1. Пасивна модель навчання

Учень виступає в ролі “об'єкта” навчання, повинен засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника тощо - джерелом правильних знань. До відповідних методів навчання належать методи, за яких учні лише слухають і дивляться (лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація й відтворювальне опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються між собою і не виконують якихось творчих завдань.

2. Активна модель навчання

Такий тип навчання передбачає застосування методів, які стримують пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає “суб'єктом” навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з учителем. Основні методи: самостійна робота, проблемні та творчі завдання (часто домашні), запитання від учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення.

Термін “інтерактивна педагогіка” відносно новий, його ввів 1975 року німецький дослідник Ганс Фрінц. Лінгвістичне тлумачення слова, представлене в іншомовних словниках, свідчить, що поняття “інтерактивність” прийшло до нас з англійської мови “inter” - взаємо-, act - діяти, отже можна пояснити як взаємодію учнів, перебування їх у режимі бесіди, діалогу, спільної дії. Інтерактивним є метод, у якому той, хто навчається, є учасником, який щось здійснює, говорить, управляє, моделює, пише, малює тощо, тобто не виступає слухачем, спостерігачем, а бере активну участь у тому, що відбувається, власноруч створюючи це.

Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається тільки шляхом постійної, активної взаємодії всіх учнів. Учитель і учень є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання. Учитель виступає як організатор процесу навчання, консультант. Результатів навчання можна досягти взаємними зусиллями учасників процесу навчання. Учні беруть на себе взаємну відповідальність за результати навчання.

У навчанні старших учнів вчителі віддають перевагу лекційним заняттям, що лише інколи перериваються спонтанними обговореннями певної проблеми грою, розігруванням рольової ситуації.

Сучасний учень - це продукт інформаційного суспільства. Воно відрізняється різноманітністю, рухливістю й мінливістю. Кожен із школярів - яскрава особистість, яка характеризує особа індивідуальним рівнем інтелектуального розвитку і стилем уміння (сприймання, запам'ятовування, дослідження...). Інтенсивне навчання необхідне для забезпечення індивідуальних потреб дитини у навчанні.

       Китайський філософ Конфуцій сказав більш як 2400 років тому “Те, що я чую я забуваю. Те, що я бачу, я пам'ятаю. Те, що я роблю, я розумію”. Ці три прості твердження обґрунтовують потребу людини в активному навчанні. Дещо змінивши слова великого китайського педагога, можна сформулювати кредо (великого) інтерактивного навчання: “Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу і чую, я трохи пам'ятую. Те, що я бачу, обговорюю, я починаю розуміти”. Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок. Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром”. ]

Мозок не тільки отримує інформацію, а й обробляє її. Щоб ефективно обробити інформацію, необхідно заподіяти як зовнішні, так і внутрішні чинники. Коли ми обговорюємо проблеми з іншими, ставимо запитання, що їх стосуються, наш мозок працює набагато краще. В літературі описані результати дослідження, коли викладач, пояснюючи матеріал невеликими частинами, блоками, пропонував учням обговорити між собою кожну таку частину, а потім продовжував пояснення. В результаті такого пояснення засвоєння матеріалу було вдвічі більшим, ніж під час засвоєння пояснення.

Сьогодні вже доведено, що учні мають різні стилі навчання. Вони сприймають інформацію за допомогою органів слуху, органів зору й органів чуття. Досить часто один із цих способів отримання інформації домінує, й людина використовує його постійно.

 Наприклад, в учнів у яких є слух основним способом сприйняття інформації, можна назвати аудіалами. Досить часто такі учні не ведуть конспектів. Вони бажають навчатися, прослуховуючи лекції, брати участь у дискусіях.

Візуали сприймають інформацію за допомогою зору. Вони люблять вести конспекти; люблять коли використовуються наочні посібники. Під час занять вони зазвичай мовчазні.

Кінестетики навчаються завдяки особистій участі у процесі. Під час занять вони можуть бути неспокійними і метушливими доти, доки не зможуть порухатись або самостійно щось зробити.

Звичайно, не багато учнів є чистими візуалами чи аудіалами. І для того, щоб задовольнити потреби різних учнів, навчання може бути надзвичайно різноманітним.

Зміна позиції вчителя у навчанні, якої потребує інтеракція, викликає сумніви, відображені в запитаннях.

1. Чи можливо учням зосередитись на змісті матеріалу, адже інтеракція потребує від них постійного виконання дій та операцій.

Така небезпека реальна. Результатів інтерактивного навчання можна досягти тільки за умови проведення рефлексій як завершення будь-якої інтерактивної технології.

Інтерактивне навчання завжди ставить набагато конкретніші й вужчі завдання, оскільки свідомі вчителі розуміють: учні здатні запам'ятати набагато менше інформації, ніж забути. Засвоєння учнями змісту освіти відбувається за принципом: краще менше, але реально, на доступному рівні компетентності.

2. Якщо ми застосовуємо навчання в малих групах, як можна уникнути створення груп, які будуть неефективно використовувати навчальний час і не досягнути необхідних результатів.

Особливу увагу вчитель повинен надавати процесу формування груп, провести чіткий інструктаж відносно процедури і завдань групової діяльності, розподіл ролей, вдало підібрати завдання.

Не потрібно зловживати груповою діяльністю, щоб не знизити інтерес учнів працювати індивідуально.

3. Оскільки в інтерактивних вправах ми часто спираємось на досвід (пізнавальний і життєвий) учнів, залучати його в процесі обговорень і дискусій, чи не може статися так, що інформація, яку треба засвоїти, буде спотвореною?

Така небезпека справді є, проте переваги інтерактивного навчання будуть набагато більшими. Учитель завжди може за допомогою традиційних методів ще раз повернутися до основних теоретичних положень навчального матеріалу.

4. Чи завжди учні задоволені інтерактивним навчанням?

Звичайно, ні. Чим менш активним було їхнє попереднє навчання, тим складніше вони переходитимуть до інтеракції. Вони можуть стати в позицію спостерігача або навпаки, працюючи у групі, намагатися всю роботу зробити індивідуально. Деякі скаржитимуться - це зайва витрата часу, що не можливо індивідуально працювати плідно і творчою. Проте інтеракцію потрібно вводити поступово, учні звикатимуть і зможуть оцінити переваги такого навчання.

5. Чи не потребує інтерактивне навчання значно більшої підготовки і розвинутого творчого потенціалу вчителя, ніж традиційний урок?

Спочатку “так”. Але коли набудуться навички до підготовки інтерактивних уроків, то вчитель уже бачитиме, повертаючись до викладання теми, як можна зробити це навчання інтерактивним.

Інтеракція підходить для будь-якого змісту, оскільки жоден предмет не можна викладати, залишаючи дитину в пасивній позиції у процесі навчання.

2.2. Застосування інтерактивних методів навчання як один із шляхів підвищення ефективності уроку рідної мови

Одним із кроків підвищення ефективності уроку є впровадження інтерактивних технологій навчання. О.І. Пометун та Л.В. Пироженко визначили умовну робочу класифікацію цих технологій за формами навчання (моделями), у яких реалізуються інтерактивні технології. Вони розподіляють їх на чотири групи залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів:

- інтерактивні технології кооперативного навчання;

- інтерактивні технології колективно-групового навчання;

- технології ситуативного моделювання;

- технології опрацювання дискусійних питань.

1. Інтерактивні технології кооперативного навчання

Парна і групова робота організовується як на уроках засвоєння, так і на уроках застосування знань, умінь та навичок. Це може відбуватися одразу ж після викладу вчителем нового навчального матеріалу, на початку нового уроку замість опитування, на спеціальному уроці, присвяченому застосуванню знань, умінь та навичок, або бути частиною повторювально-узагальнюючого уроку.

Далі розглянемо сучасні інтерактивні навчальні технології в тих моделях, які доцільно застосовувати у викладанні української мови.

Робота в парах. Ця технологія особливо ефективна на початкових етапах навчання учнів роботі у малих групах. Її можна використовувати для досягнення будь-якої дидактичної мети. За умов парної роботи всі діти в класі отримують рідкісну за традиційним навчанням можливість говорити, висловлюватись. Робота в парах дає учням час подумати, обмінятись ідеями з партнером і лише потім озвучувати свої думки перед класом. Вона сприяє розвитку навичок спілкування, вміння висловлюватись, критичного мислення, вміння переконувати й вести дискусію.

Використання такого виду співпраці сприяє тому, що учні не можуть ухилитися від виконання завдання. Під час роботи в парах можна швидко виконати вправи, які за інших умов потребують великої затрати часу.

Ротаційні (змінювані) трійки. Діяльність учнів у цьому випадку є подібною до роботи в парах. Цей варіант кооперативного навчання сприяє активному, ґрунтовному аналізу та обговорюванню нового матеріалу з метою його осмислення, закріплення та засвоєння.

Два-чотири - всі разом. Ще один варіант кооперативного навчання, що є похідним від парної роботи, ефективний для розвитку навичок спілкування в групі вмінь переконувати та вести дискусію.

Карусель. Цей варіант кооперативного навчання найбільш ефективний для одночасного включення всіх учасників в активну роботу з різними партнерами зі спілкування для обговорення дискусійних питань.

Робота в малих групах. Роботу в групах варто використовувати для вирішення складних проблем, що потребують колективного розуму. Використовуються малі групи тільки в тих випадках, коли завдання вимагає спільної, але не індивідуальної роботи.

Важливими моментами групової роботи є опрацювання змісту і подання групами результатів колективної діяльності. Залежно від змісту та мети навчання можливі різні варіанти організації роботи груп.

1). “Діалог”. Суть його полягає в спільному пошуку групами згодженого рішення. Це знаходить своє відображення у кінцевому тексті, переліку ознак. Діалог виключає протистояння, критику позиції тієї чи іншої групи. Всю увагу зосереджено на сильних моментах у позиції інших.

2). “Синтез думок”. Дуже схожий за метою та початковою фазою на попередній варіант групової роботи. Але після об'єднання в групи і виконання завдання учні не роблять записів на дошці, а передають свій варіант іншим групам, які доповнюють його своїми думками, підкреслюють те, з чим не погоджуються.

3). “Спільний проект”. Має таку саму мету та об'єднання в групи, що й діалог. Але завдання, які отримують групи, різного змісту та висвітлюють проблему з різних боків.

4). “Пошук інформації”. Різновидом, прикладом роботи в малих групах є командний пошук інформації (зазвичай тієї, що доповнює раніше прочитану вчителем лекцію або матеріал попереднього уроку, домашнє завдання), а потім відповіді на запитання. Використовується для того, щоб оживити сухий, іноді нецікавий матеріал.

5). “Коло ідей”. (Раунд робіт, кругова система). Метою “Кола ідей” є вирішення гострих суперечливих питань, створення сприску ідей та залучення всіх учнів до обговорення поставленого питання. Технологія застосовується, коли всі групи мають виконувати одне і те саме завдання, яке складається з декількох питань (позицій), які групи представляють по черзі.

Акваріум. Ще один варіант кооперативного навчання, що є формою діяльності учнів у малих групах, ефективний для розвитку навичок спілкування в малій групі, вдосконалення вміння дискутувати та аргументувати свою думку. Може бути запропонований тільки за умови, що учні вже мають добрі навички групової роботи.

2.2. Технології колективно-групового навчання

До цієї групи належать інтерактивні технології, що передбачають одночасну спільну (фронтальну) роботу всього класу.

Обговорення проблеми в загальному колі. Це загальновідома технологія, яка застосовується, як правило, в комбінації з іншими. Її метою є прояснення певних положень, привертання уваги учнів до складних або проблемних питань у навчальному матеріалі, мотивація пізнавальної діяльності, актуалізація опорних знань тощо.

Мікрофон. Різновидом загально групового обговорення є технологія “Мікрофон”, яка надає можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію.

Незакінчені речення. Цей прийом часто поєднується з “Мікрофоном” і дає можливість ґрунтовніше працювати над формою висловлення власних думок,  ідей, порівнювати їх з іншими. Робота за такою методикою дає присутнім змогу долати стереотипи, вільніше висловлюватися щодо запропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті й переконливо.

Мозковий штурм. Відома інтерактивна технологія колективного обговорення, що широко використовується для вироблення кількох вирішень конкретної проблеми. Мозковий штурм спонукає учнів проявляти уяву та творчість, дає можливість їм вільно висловлювати свої думки.

Мета “мозкового штурму” чи “мозкової атаки” в тому, щоб зібрати якомога більше ідей щодо проблеми від усіх учнів протягом обмеженого періоду часу.

Навчаючи - учусь. Цей метод використовується при вивченні блоку інформації або при узагальненні та повторенні вивченого. Він дає можливість учням взяти участь у передачі своїх знань однокласникам. Використання цього методу підвищує інтерес до навчання.

Ажурна пилка (“Мозаїка”). Дана технологія використовується для створення на уроці ситуації, яка дає змогу учням працювати разом для засвоєння великої кількості інформації за короткий проміжок часу. Ефективна і може замінити лекції у тих випадках, коли початкова інформація повинна бути донесена до учнів перед проведенням основного (базисного) уроку або доповнює такий урок. Заохочує учнів допомагати один одному вчитися, навчаючи.

Аналіз ситуації. На уроках української мови зміст деяких понять учні засвоюють, аналізуючи певні ситуації. Такі ситуації можуть аналізуватись учнями індивідуально, в парах, в групах або піддаватись в загальному колі. Такий аналіз потребує певного підходу, алгоритму. Технологія вчить учнів ставити запитання, відрізняти факти від думок, виявляти важливі та другорядні обставини, аналізувати та приймати рішення.

Вирішення проблем. Метою застосування такої технології є навчити учнів самостійно вирішувати проблеми та приймати колективне рішення.

Дерево рішень. Як варіант технології вирішення проблем можна використати “дерево рішень”, яке допомагає дітям проаналізувати та краще зрозуміти механізми прийняття складних рішень.

2.3. Технології ситуативного моделювання

Модель навчання у грі - це побудова навчального процесу за допомогою включення учня в гру.

Використання гри в навчальному процесі завжди стикається з протиріччям: навчання є завжди процесом цілеспрямованим, а гра за своєю природою має невизначений результат (інтригу). Тому наше (педагогів) завдання при застосуванні гри у навчанні полягає у підпорядкуванні гри, визначеній дидактичній меті.

Ігрова модель навчання покликана реалізувати ще й комплекс цілей: забезпечення контролю виведення емоцій; надання дитині можливості самовизначення; надихання і допомога розвитку творчої уяви; надання можливості зростання навичок співробітництва в соціальному аспекті; надання можливості висловлювати свої думки.

Учасники навчального процесу, за ігровою моделлю, перебувають в інших умовах, ніж у традиційному навчанні. Учням надається максимальна свобода інтелектуальної діяльності, яка обмежується лише означуваними правилами гри. Учні самі обирають власну роль у грі, висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її розв'язання, беручи на себе відповідальність на обране рішення. Вчитель в ігровій моделі виступає як: інструктор, суддя, тренер, головуючий, ведучий.

Арсенал інтерактивних ігор досить великий, але найбільш поширений з них є моделюючий.

Стимуляційні або імітаційні ігри. Імітаційні ігри розвивають уяву та навички критичного мислення, сприяють застосуванню на практиці вміння вирішувати проблеми, а стимуляція дає можливість учням глибоко вжитися в проблему, зрозуміти її із середини.

Спрощене судове слухання. Технологія спрощеного суду дає можливість учням отримати спрощене уявлення про процедуру прийняття судового рішення, взяти участь у вправі, пов'язаній з аналізом, критичним мисленням, прийняттям рішень.

Громадське слухання. Мета застосування технології: моделювання суспільного слухання за допомогою імітаційної гри дозволяє учням зрозуміти мету і порядок слухань, а також ролі й обов'язки членів державних органів, комітетів, комісій. Крім цього, учні одержують практичний досвід у визначенні і поясненні ідей, інтересів і цінностей, пов'язаних із предметом слухання.

Розігрування ситуацій за ролями. (“Рольова гра”, “програвання сценки”). Мета рольової гри - визначити ставлення конкретної життєвої ситуації, набути досвіду шляхом гри, допомогти навчитися через досвід.

2.4. Технології опрацювання дискусійних питань

Дискусії є важливим засобом пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. Вони значною мірою сприяють розвитку практичного мислення, дає можливість визначити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку, поглиблює знання з обговорю вальної проблеми. Сучасна дидактика визнає велику освітню і виховну цінність дискусій.

Метод ПРЕС. Метод навчає учнів виробляти й оформлювати аргументи, висловлювати думки з дискусійного питання у виразній і стилістичній формі, переконувати інших.

Займи позицію. Цей метод демонструє різноманіття поглядів на проблему, що вивчатиметься, або після опанування учнями певною інформацією з проблеми й усвідомлення ними можливості протилежних позицій щодо їх вирішення.

Зміни позицію. Така технологія є подібною до попередньої. Вона також дає можливість обговорити дискусійні питання за участі всіх учнів. Метод дозволяє стати на точку зору іншої людини, розвивати навички аргументації, активного слухання.

Неперервна школа думок (Нескінчений ланцюжок). Одна з форм обговорення дискусійних питань, метою якої є розвиток в учнів навичок прийняття особистого рішення та вдосконалення вміння аргументувати свою думку.

Дискусія. Дискусія - це широке публічне обговорення якось спірного питання. Вона є важливим засобом пізнавальної діяльності, сприяє розвитку критичного мислення учнів, дає можливість визначити власну позицію, формує навички аргументації та відстоювання своєї думки, поглиблює знання з обговорюваної проблеми.

Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу. Її метою є отримання учнями навичок публічного виступу та дискутування висловлення й захисту власної позиції, формування громадянської та особистої активності.

Дебати. Один з найбільш складних способів обговорення дискусійних проблем. Дебати можна проводити лише тоді, тоді коли учні навчились працювати в групах та засвоїли технології вирішення проблем. У дебатах поділ на протилежні точки зору набуває найбільшої гостроти, оскільки учням необхідно довго готуватись і публічно обґрунтовувати правильність своєї позиції. Важливо, щоб учасники дебатів не переносили емоції один на одного, а спілкувалися спокійно.

2.5. Структура і методи інтерактивного уроку

Особливістю інтерактивного навчання є підготовка молодої людини до життя і громадянської активності в громадянському суспільстві і демократичній правовій державі на заняттях з будь-якого предмета шкільної програми. Це вимагає активізації навчальних можливостей учня замість переказування абстрактної “готової” інформації, відірваної від їхнього життя і суспільного досвіду. Уроки також повинні надати учням основні пізнавальні та громадянські вміння, а також навики і зразки поведінки.

Уроки мають захоплювати учнів, пробуджувати в них інтерес та мотивацію, навчати самостійному мислення та діям. Ефективність і сила впливу на емоції і свідомість учнів у великій мірі залежить від умінь і стилю роботи конкретного вчителя.

Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроків. Як правило, структура таких занять складається з п'яти елементів:

а) мотивація;

б) оголошення представлення теми та очікування навчальних результатів;

в) надання необхідної інформації;

г) інтерактивна вправа - центральна частина заняття;

д) підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.

Розглянемо кожен з цих елементів ґрунтовніше, аналізуючи його методику відтворення в рамках уроків української мови.

Мотивація. Мета цього стану - сфокусувати увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми. Мотивація є своєрідною психологічною паузою, яка дає можливість учням насамперед усвідомити, що вони зараз почнуть вивчати інший (після попереднього уроку) предмет, що перед ними інший вчитель і зовсім інші завдання. Крім того, кожну тему можна реально вважати засвоєною, якщо вона (тема) стала основою для розвитку в особистості суб'єкта пізнання власних новоутворень. Отже, суб'єкт навчання може бути максимально налаштований на ефективний процес пізнання, мати в ньому особистісну, власну зацікавленість. Усвідомлювати, що і навіщо він зараз робитиме.

Мотивація чітко пов'язана з темою уроку, вона психологічно готує учнів до її сприймання, налаштовує їх на розв'язання певних проблем.

Цей елемент уроку має займати не більше 5% часу заняття.

Вчителю варто задуматись над тим, що підбиття підсумків уроку - це дуже важливий етап інтерактивного заняття. Саме тоді пояснюється зміст проробленого; підводиться риска під знаннями, що повинні бути засвоєні, і встановлюють зв'язок між тим, що вже відомо, і тим, знадобиться їм у майбутньому.

Функції підсумкового етапу уроку:

- прояснити зміст опрацьованого;

- порівняти реальні результати з очікуваними;

- проаналізувати, чому відбулося так чи інакше;

- зробити висновки;

- закріпити чи відкорегувати засвоєння;

- намітити нові теми для обміркування;

- установити зв'язок між тим, що вже відомо, і тим, що потрібно засвоїти, навчитись у майбутньому;

- скласти план подальших днів.

Під підсумками уроку мається на увазі процес, зворотний інструктажу. Іншим терміном для цього стану є “рефлексія” - здатність людини до самопізнання, вміння аналізувати свої власні дії, вчинки, мотиви й зіставляти їх із діями та вчинками інших людей. Мета рефлексії: згадати, виявити й усвідомити основні компоненти діяльності - її зміст, тип, способи, проблеми, шляхи їх вирішення, отримати результати.

Важливим фактором, що впливає на ефективність рефлексії в навчанні, є різноманітність її форм, і відповідність віковим та іншим особливостям дітей. Рефлексія не повинна бути лише вербальною - це можуть бути малюнки, схеми, графіки.

Рефлексія тісно пов'язана з іншою важливою для уроку дією - постановкою мети. Формулювання учнем мети свого навчання передбачає її досягнення і наступу усвідомлення способів досягнення поставленої мети. В цьому випадку рефлексія не лише підсумок, а й старт для нової освітньої діяльності і її нової мети.

Стадії підсумкового стану уроку:

1) установлення факторів (що відбулося?);

2) аналіз причин (чому це відбулося?);

3) планування дій (що нам робити далі?).     

ВИСНОВКИ

Основною формою організації навчальної діяльності практично у всіх країнах світу є сьогодні класно-урочна система. Будучи прогресивною протягом чотирьох століть сьогодні, вона перестала задовольняти потреби суспільства в освіті і потребує вдосконалення. Критика класно-урочної системи найчастіше пов'язана з пасивністю учнів на уроках та відсутністю інтересу до навчання, зниження якості знань, перевантаженням дітей домашніми завданнями й уроками, з тим, що навчальні заняття шкідливо впливають на здоров'я школярів.

Процес реформування освіти в Україні, який мав би усунути вади, насправді часто зводиться до спроб введення нового змісту в рамках старої системи. Адже проблеми радянської системи освіти, що була спрямована значною мірою на інформаційні цілі, автоматично переноситься на сучасний розвиток школи. Вносяться зміни в навчальні плани та програми, проте ці заходи істотно не впливають на якість навчання.

Такий підхід уже вичерпаний самою практикою розвитку освіти. Адже обсяг знань не може зростати до безкінечності. Все гострішою стає проблема вдосконалення форм організації процесу навчання, знаходження відповіді на запитання “як навчати, як створити умови для розвитку та самореалізації особистості в навчальному процесі”. Як, залишаючись в рамках класно-урочної системи, підвищити ефективність навчального процесу, досягти високого інтелектуального розвитку учнів, забезпечити оволодіння ними навичками саморозвитку особистості.

Значною мірою цього можна досягти, використовуючи сучасні інноваційні технології інтерактивного навчання. Ось чому я надаю перевагу інтерактивним урокам.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Адамова А.М., Інтерактивні форми роботи на уроках української мови та          літератури  ∕∕ Вивчаємо українську мову та літературу.-2007.-№33 .- С.8-10 2.Андрієвська В.В., Балл Г.О., Волинець А.Г. та ін. Діалогічна взаємодія у      навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи.-К.: ІЗМН, 1997.- 136с.-С.35

3.     Басоля А. Особистісно-зорієнтоване навчання: цілепокладання, рефлексія,   оцінка // Українська мова і література в школі. - 2004. - № 7.

4.  Концепція мовної освіти 12-річної школи. Українська мова як рідна //                        Дивослово. -2002.-№8.

5.  Кратасюк Л. Інтерактивні методи навчання: Розвиток комунікативних і мовних умінь //Диво слово.- 2004.-№10.-С.2-3.
6.  Літвінюк О.В., Інтерактивні технології навчання на уроках літератури ∕∕ Вивчаємо українську мову та літературу.-2008.-№4 .- С.8-15
7.  Лопатюк К.В., Застосування інтерактивних форм та методів на уроках рідної мови з метою підвищення ефективності навчального процесу ∕∕ Вивчаємо українську мову та літературу.-2008.-№36 .- С.2-5
8. Методика навчання української мови в середніх освітніх закладах / За ред.             М.І.Пентилюк.-К.: Ленвіт, 2004.- 400с.
9. Моніторинг якості освіти.-К.: К.І.С., 2004.
10.  Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті.-К., 2002 Низкодубова В.Й., Інтерактивні методи навчання ∕∕ Вивчаємо українську мову та літературу.-2009.- №1.-С.7-9
11. Падалка О. С. та інші. Педагогічні технології. - К.: Укр. енциклопедія, 1995.
12. Пентилюк М.І., Окуневич Т.Г. Сучасний урок української мови. – Х.: Вид. група «Основа», 2007.- 176 с. –С. 5-109
13.  Пометун, Л. В. Пироженко Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. Наук.-метод. посібник. - К.: А.С.К., 2006.-192 с.
14. Ралькіна С.М. Комунікативні компетенції учнів на уроках мови і літератури

     ∕∕ Вивчаємо українську мову та літературу.-2007.-№34 .- С.2-6.

15. Скуратівський Л.В., Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Українська мова.- 5-12 класи.-К.,-2005.- с.176.
16. Сухомлинський В.Моральні заповіді дитинства і юності.-К., 1996.С.34].
17. Творчо-дослідницькі та інтерактивні технології навчання на уроках української словесності. Метод. посібник / Д. Семчук. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2007.
18. Ярошевська О. Г. Грунтова навчальна діяльність школярів: теорія і методика. - К.: Партнер, 1997.

ДОДАТКИ

Інтерактивні технології навчання

Робота в парах

Мета: сприяння розвитку навичок спілкування, критичного мислення, вміння висловлюватися, переконувати й вести дискусію.

Алгоритм діяльності:

1. Учням пропонується конкретне завдання.

2. Об'єднання учнів у пари (добровільно).

3. Обговорення завдання у парі (вказується час для обговорення).

4. Представлення результатів.

Робота в малих групах (3-5 учнів)

Мета: вирішення складних проблемних ситуацій, що потребують колективного розуму, набуття навичок у спілкуванні та співпраці.

Алгоритм діяльності:

1. Розподіл ролей у групах:

головуючий (керівник групи):

- зачитує завдання;

- організовує порядок виконання завдання;

- встановлює послідовність висловлювання членів групи;

- заохочує всіх до роботи;

- підбиває підсумки;

- визначає доповідача (за згодою членів групи);

секретар:

- веде записи результатів роботи;

- має бути готовим висловити загальну думку групи під час підбиття підсумків, допомогти відповідачеві;

посередник:

- стежить за часом;

- відповідає за регламент;

доповідач:

- доповідає про результати роботи групи.

2. Висловлення власної думки спочатку за бажанням, а потім по черзі.

3. Дотримання правил активного слухання.

4. Обговорювання ідей, а не осіб учнів, які висловили ці ідеї.

5. Намагання дійти спільної думки, хоча в деяких випадках може бути особлива думка, яка має право на існування.

“Два - чотири всі разом”

Мета: розвиток навичок спілкування у групі, вміння переконувати й вести дискусію.

Алгоритм діяльності:

1. Постановка питання для обговорення чи дискусії із встановленням часу для роботи.

2. Об'єднання учнів у пари для обговорення своїх ідей (пари повинні дійти спільної думки щодо вирішуваної проблеми протягом вказаного часу).

3. Об'єднання пар у четвірки для обговорення попередньо досягнутих рішень щодо постановленої проблеми. Як і в парах, прийняття спільного рішення є обов'язковим.

“Триступеневе інтерв'ю”

Алгоритм діяльності - як при технології “два - чотири - всі разом”

На запитання вчителя кожен учень шукає відповідь самостійно, потім, утворивши пару, обмінюється міркуваннями з однокласником. Після цього пари утворюють четвірки, в яких кожен ознайомлює присутніх із міркуванням свого партнера.

“Карусель”

Мета: вдосконалення навичок обговорення дискусійних питань у групі з різними партнерами, обговорення гострої проблеми з діаметрально протилежних позицій.

Алгоритм діяльності:

1. Розставити стільці у два кола (внутрішнє і зовнішнє).

2. Учні сідають один навпроти одного, ознайомлюються із завданням.

3. Внутрішнє коло нерухоме, а зовнішнє рухоме. За сигналом ведучого учасника пересуваються на один стілець праворуч і опиняються перед новим партнером. Так проходять усе коло, обговорюючи поставлене питань.

Можливі три варіанта організації діяльності.

І варіант. Учасники внутрішнього кола - прихильники однієї точки зору, а зовнішнього - протилежної. Спочатку відбувається обмін точками зору у перших парах. Учні фіксують аргументи протилежної сторони. За сигналами ведучого відбувається зміна партнерів, дискусія триває, але учні намагаються підібрати нові аргументи.

ІІ варіант. Кожен учень зовнішнього кола має аркуш з конкретними запитаннями щодо висунутої проблеми і під час переміщення по колу збирає максимум інформації з цього питання. Наприкінці відбувається заслуховування окремих відповідей, обговорення складних аспектів проблемної ситуації, ефективності співпраці.

ІІІ варіант. Учні заздалегідь готують запитання чи поняття й фіксують його на аркушах, а на звороті записують своє ім'я. Під час роботи партнери ставлять один одному запитання, і в разі правильної відповіді учень отримує від автора запитання картку. Наприкінці вправи підраховують кількість карток у кожного учня і визначають переможця.

“Коло ідей”

Мета: вирішення гострих проблем суперечливих питань, створення списку ідей та залучення всіх учнів до обговорення постановленого питання.

Алгоритм діяльності:

1. Постановка питання для обговорення у групах із зазначенням часу для цієї роботи.

2. Представлення групами свого варіанта розв'язання проблеми.

3. Запис на дошці запропонованих ідей.

4. Розгляд проблем загалом, підсумки роботи.

“Акваріум”

Мета: вдосконалення навичок дискутувати в малих групах та вміння аргументувати власну позицію.

Алгоритм діяльності:

1. Об'єднання учнів у групи, ознайомлення із завданням.

2. Одна із груп сідає у центр класу (або на початку середнього ряду) й отримує завдання для проведення групової дискусії (зачитується завдання вголос; 3-5 хв. обговорюється проблема; підсумовується дискусія, згідно з прийнятим спільним рішенням).

3. Учні, які перебувають у зовнішньому колі, не втручаються у хід дискусії.

4. Після закінчення дискусії група повертається на свої місця, а вчитель веде бесіду з класом (2-3 хв.) за такими запитаннями:

Чи погоджуєтесь ви з думкою групи?

Чи була ця думка достатньо аргументована?

Який з аргументів вважаєте найбільш переконливим?

5. Місце в “акваріумі” займає інша група й обговорює іншу ситуацію.

6. Підсумки роботи у групах.

“Мозковий штурм”

Мета: спонукати учасників колективного обговорення проблемної ситуації до творчості, вирішення її шляхом колективного обміркування - мозкового штурму.

Алгоритм діяльності:

1. Проблемне питання записують на дошці.

2. Учасники штурму висувають ідеї для розв'язання проблеми.

3. Запропоновані ідеї записують на дошці.

4. Групування та аналіз висунутих ідей.

5. Вибір ідей, які допоможуть у розв'язанні проблеми.

6. Підсумки роботи.

Правила поведінки під час “мозкового штурму”:

- зібрати якомога більше ідей щодо розв'язання проблеми;

- зосередитися, змусити працювати свою уяву, не відкидати ідею лише тому, що вона суперечить загальноприйнятій думці;

- брати до уваги всі запропоновані ідеї, розвивати їх;

- не обговорювати, не критикувати висловлювання інших, не намагатися давати оцінку запропонованим ідеям.

“Вільний мікрофон”

Мета: надання можливості кожному учневі висловлювати свою думку чи позицію стосовно вирішуваної проблеми:

Алгоритм діяльності:

1. Постановка питання.

2. Уявний мікрофон (ручка, олівець тощо), який передаватиметься тому, хто бажає висловитися.

3. Надання слова лише т ому, хто отримає “уявний мікрофон”.

4. Швидка і лаконічна відповідь.

5. Відповіді без коментарів і оцінок.

“Складання резюме”

Мета: вдосконалення та розвиток творчого мислення, вміння робити узагальнення, співпраця у парі.

Алгоритм діяльності:

1. Учень самостійно (2-3-ма реченнями) викладає зміст запропонованого вчителем завдання.

2. Учні в парах обмінюються думками з приводу написаного й удосконалюють його (інший варіант: складають спільне резюме).

3. Озвучення виконаного.

“Кубування”

Мета: розвивати аналітико-синтетичне мислення, вдосконалювати вміння чітко і конкретно висловлювати власну думку щодо поставленого питання.

Цю методику можна застосовувати як у групах, так і в парах. Завдання написані на сторонах куба.

Алгоритм діяльності:

1. Назвіть, опишіть...

2. Засоціюйте...

3. Порівняйте...

4. Висловіть своє враження...

5. Аргументи “за і проти”.

6. Застосуйте...

“Активне слухання”

Мета: вдосконалення вироблення певних компетентностей, вміння слухати співрозмовника, дотримуючись певних правил.

Алгоритм діяльності:

1. Слухач сідає, лише нахилившись уперед, обличчям до оповідача; очима встановлює контакт з ним; на обличчі доброзичлива усмішка; користується жестами (кивни головою), заохочує вигуками (“так!”, “невже!”, “цікаво”), ставить уточнюючі запитання.

2. Заборонено давати оцінку та поради тому, хто говорить, переривати його, висловлювати власну думку, змінювати тему розмови.

Запитання рефлексії:

Що було легше: розповідати чи слухати?

Як ви почувалися?

Які думки виникали у вас?

Навіщо ми це робили?